Історична довідка про походження реформатських та пресвітеріанських церков
До цього дня Реформатські церкви всього світу відомі під ім’ям реформатських чи пресвітеріанських, залежно від того, були вони історично пов’язані з Шотландією чи з континентальною Європою. Вони дотримуються однієї доктрини, мають однакову форму управління, хоча можуть називатися по-різному: у Швейцарії, Голландії та Німеччині вони називаються реформатськими, в Англії та Шотландії – пресвітеріанськими, у Франції – гугенотськими. Крім того, повсюдно існують об’єднання реформатських та пресвітеріанських церков, наприклад, Північноамериканська Рада Пресвітеріанських та Реформатських церков, Міжнародна Рада реформованих церков, Об’єднання Євангельських Реформатських Церков України. У нашій семінарії – Євангельській Реформатській семінарії України – навчаються студенти, служителі з реформатських та пресвітеріанських церков.
Засновником пресвітеріанських церков у Шотландії вважається Джон Нокс, але на нього в свою чергу вплинув родоначальник реформатської віри в усьому світі Жан Кальвін, від імені якого реформатські та пресвітеріанські церкви називаються ще кальвіністськими.
В Енциклопедичному словнику Брокгауза та Ефрона сказано: «У Шотландії введено кальвінізм під назвою пресвітеріанської церкви» (Том 14, с. 101); «В Англії поряд з англіканською церквою, що зберегла багато католицьких елементів, утворилася суто Реформатська церква пресвітеріан». «Сучасні прихильники кальвінізму – кальвіністи, реформати, пресвітеріани, конгрегаціоналісти».(Великий Російський Енциклопедичний Словник. Москва 2003 р. стор 620)
Жан Кальвін став для Джона Нокса зразком вірності і «видатним слугою Бога». Все життя сам Джон Нокс ототожнював себе саме з Реформатською церквою. Ось як пише про нього дослідник Реформації Філіп Шафф: «Після сходження на престол «Кривавої» Марії, Нокс на настійне прохання друзів в числі останніх втік на континент і провів п’ять років (з січня 1554 року до січня 1559 року, перервавши своє вигнання подорожжю в Шотландію з листопада 1555 по липень 1556) у Франкфурт-на-Майні і, головним чином, у Женеві. Тут він побачив «найдосконалішу школу Христа з часів апостолів». Хоча протягом чотирьох років він як учень у захопленні сидів біля ніг Жана Кальвіна, він став більш кальвіністським, ніж сам великий реформатор. Нокс проповідував перед англійськими вигнанцями, брав участь у виданні Женевської Біблії та своїм пером допоміг справі становлення протестантизму в Англії та Шотландії» (Філіп Шафф, «Символи віри християнства», том I, §§ 87-90 – Пресвітеріанські віросповідання Шотландії).
Шотландська церква завжди вважала себе справжньою Реформатською церквою. У «Посібнику із загального богослужіння», прийнятому актом Генеральної Асамблеї Церкви Шотландії в Единбурзі 3 лютого 1645 року, йдеться про те, що англіканська літургія стала каменем спотикання «для Реформатських Церков повсюди» («Вестмінстерське сповідання віри»; вид. 2000 р.). Поява терміну «пресвітеріанство» пов’язують із церковними та політичними реформами, що проводилися в той період у Шотландії. Ось як пише про це Джеймс Норт у своїй відомій книзі «Історія Церкви»: «Королева Марія (Стюарт) на той час була у Франції, де вона одружувалася з французьким королем Франциском II (1559-1560). За її відсутності Шотландський парламент ухвалив рішення, які позбавляли папство влади на території країни, скасовували меси, скасовували духовну та мирську владу єпископів. Парламентом було узаконено віросповідання, висунуте Ноксом, яке залишалося основним до того часу, поки 1646 року його замінили Вестмінстерської конфесією. Місцеві церкви організувалися в єдину систему пресвітерій, які об’єднувалися в провінційні синоди; всю цю систему очолювала Генеральна асамблея. Кальвінізм вже пустив глибоке коріння у всій країні; так народилася пресвітеріанська церква» (Джеймс Норт «Історія Церкви»; вид. Москва «Протестант»; 1993 р., стр.269). Про ідентичність реформатських та пресвітеріанських церков говорить також Ерл Е.Кернс у книзі «Дорогами християнства»: «У шотландській Церкві були організовані пресвітеріати, синоди та національна асамблея із системою представницького управління Церквою пресвітерами, як у реформатських церквах Женеви. Таким чином, Реформація була безкровно завершена декретом шотландського законодавства, але Нокс і його друзі зіткнулися з жорстокими випробуваннями, перш ніж вона міцно утвердилася… Джон Нокс помер у 1572 році, коли середній клас вже твердо влаштувався в політичному управлінні Шотландії та пресвітеріанська система управління і кальвіністське богослов’я стали загальноприйнятими» (Ерл Е. Кернс «Дорогами християнства»; вид. Москва «Протестант»; 1992, стор.264, 265).
Таким чином, єдина відмінність ортодоксальних реформатських і пресвітеріанських церков полягає в самих назвах, що виникли під час історичних процесів у різних країнах. У реформатських і пресвітеріанських церквах немає єпископальної системи управління та будь-якого одного вселенського центру на кшталт католицької церкви. Декілька церков, керованих радою старійшин, можуть об’єднуватися в Собори або Пресвітерії, а кілька Пресвітерій можуть становити Генеральну Асамблею церков.
Термін «пресвітеріанські» в основному закріпився в Шотландії, Скандинавії, Британії та в Північній Америці. Але як пише у своїй праці «Богословская мысль Реформации» Алістер Мак Грат: «Коли пуритани ступили на землю Нового Світу, вони привезли з собою не просто релігію, але соціальний світогляд, що сягає корінням в життя невеликого міста Швейцарії (Женеви)» (Алістер Мак «Богословская мысль Реформации»; изд. «Богомыслие» Одеська біблійна школа, 1994, стор 263).
На сьогоднішній день всі ортодоксальні пресвітеріанські церкви США це, по суті, реформатські церкви. Приміром, така численна деномінація, як Пресвітеріанська Церква Америки (PCA – англ.) вважає своїм основним доктринальним документом Вестмінстерське сповідання віри 1643-1648 р.р., але визнає також Гейдельберзький катехизис 1563 року і Канони Дортського Синоду 1618-1619 р.р. Нідерландів. Вивчаючи «Форму пресвітеріанського церковного керівництва», затвердженого Актом Генеральної Асамблеї у Вестмінстері від 1645 року та сучасне видання Книги Церковного Укладу Пресвітеріанської Церкви Америки, неважко помітити, як дбайливо в останньому документі збережені навіть фрази з Вестмінстерського документа. Якщо уважно порівняти ці та інші документи, то в них не можна знайти суттєвих доктринальних відмінностей.
Про це пише В. Любащенко: «…церкви, що виникли в континентальних країнах Європи, отримали узагальнену назву реформатських. В Англії, а потім у США кальвінізм поділяється на пресвітеріанські та конгрегаційні церкви (В. Любащенко „Історія протестантизму в Україні” Київ 1996 р.)»
Інші джерела:
Протестантизм – Словник атеїста. Москва 1990 рік:
– «Кальвінізм – одна з основних течій Реформації». Стор. 121.
– «Пресвітеріани – послідовники протестантських церков кальвіністської орієнтації, що виникли в період Реформації у Шотландії та Англії у другій половині 16 ст.». Стор. 201
– «Реформати – прихильники кальвіністських церков континентально-європейського походження (послідовники кальвіністських церков шотландсько – англійського походження називалися пресвітеріанами)». Стор. 222
– «Багато пресвітеріанських церков входять до Всесвітнього союзу реформатських церков». Стор. 202
– «У Швейцарії виникли радикальніші реформатські церкви, засновані У. Цвінглі та Ж. Кальвіном. Вони отримали домінуючий вплив у Шотландії та Голландії, на півночі Німеччини, поширилися у Франції, Англії (під назвою пресвітеріанства), а пізніше і в США». Стор.225.
Українська Радянська Енціклопедія. 2 вид. Том 4, стор. 525:
– «Нині кальвінізм існує у трьох формах: реформатство, пресвітеріанство та конгрегаціоналізм».
Визнання віри пресвітерської церкви. Торонто, Канада 1980 року:
– «Цей духовний рух (кальвінізм) … є знаним на континенті Європи під назвою Реформованого руху, в Англії та Америці – як Пресвітеріанський рух».
Можна говорити також про розвиток реформатської богословської думки у США. Це правильно і справедливо. Чого тільки варте розроблене американськими богословами вчення про єдиний Заповіт Благодаті, що є органічною єдністю в ланцюзі різних етапів укладання Завіту між Богом і людиною. У системі доктрин ортодоксальних пресвітеріанських церков не було ніяких значних змін. Основним віросповідним документом Євангельської Пресвітеріанської Церкви Одеси є Вестмінстерське сповідання віри, але церква використовує та навчає людей також за Гейдельберзьким катехізисом та Канонами Дортського Синоду. За принципом богословської та еклесіологічної орієнтації, а також на підставі свідчень найстаріших реформатів України та релігієзнавчої експертизи Приморський районний суд міста Одеси 22 липня 1998 року визнав ЄПЦО правонаступником Євангелічно-Реформатської громади Одеси.
